«Проста людина зараз не потрібна нікому, – чернігівський активіст Михайло Левенок обертається в кріслі автобуса і крізь гуркіт двигуна продовжує. – Аби приватизувати присадибну ділянку я витратив більше трьох років жимття – бюрократія така, що не вистачить ні здоров’я, ні нервів». Поруч з Михайлом – пенсіонерка Лілія Грудина, яка переймається проблемами розпаювання землі. Навколо них – ціла делегація з Чернігівщини. Вони їдуть до столиці аби створити нову громадську ініціативу – «Заступ».
ЩО ТАКЕ «ЗАСТУП»
Київ. Національний комплекс «Експоцентр України». Відкрита сцена, стільці просто неба, усміхнені обличчя з бейджиками у формі заступа. На головах – саморобні кашкети з газет. Всюди написи: ЗАСТУП – ЗА Соціальну Трудову Українську Перспективу.
Голова ініціативної групи цієї організації Ірина Синявська, відкриваючи форум, пояснює: «Мета громадської організації «Заступ» – допомогти державі, що утворилася в буремні зимові дні, побачити і зрозуміти людей своєї країни. Ми сформуємо аграрні пріоритети, заступимося за сільгоспвиробників, прокопаємо дорогу до чиновників, розробимо детальну дорожню карту на шляху до Європи».
В аграрному секторі країни наразі налічується близько 70 громадських організацій , що представляють сільгоспвиробників різних рівнів. Проте нема жодної спілки, яка б об’єднала понад 4,5 мільйона селян-одноосібників, захистила б їх і донесла до владних кабінетів їх прагнення та проблеми. Це – ніша «Заступу».
ПРОБЛЕМИ СЕЛА
«На Чернігівщині мають рости льон, картопля, буряк – культури, якими споконвік славився Сіверський край, – говорить Сергій Васильченко, підприємець з Семенівського району. – Мають бути не паперові, а реальні державні програми там, де їх потребує галузь. Льонарство в занепаді, виробництво цукрового буряку падає, картоплю вирощує лише населення та дрібні фермери. Також потрібні державне планування та стабільні ціни на сільгосппродукцію, які б дозволяли виробникові жити, а не виживати».
Диспаритет цін турбує активіста з Ніжинщини Михайла Левенка: «Молоко у селянина купують по дві гривні за літр, а цей же літр молока у красивому пакеті коштує десять гривень». Боротися з проблемою він пропонує шляхом створення посередницьких заготконтор, а у великих містах – гуртових ринків.
«Щоб отримати землю у спадок треба практично заново пройти процес приватизації, а це не місяці, а роки, – ділиться наболілим пенсіонерка Лілія Грудина з Чернігова. – Потрібно зламати цю бюрократичну машину, коли людей ганяють по колу інстанцій, вимагаючи грошей за незрозумілі послуги. Це стосується і дачних ділянок, городів – нема простого та зрозумілого механізму отримання у спадок».
Іншого делегата форуму Віктора Стельмаха непокоїть проблема селянських паїв: «Людей обманюють на кожному кроці – вони реальні власники землі, проте не знають своїх прав. Орендарі не звітують перед ними – дав декілька мішків збіжжя на пай та й все. Часто потужні виробники не дбають про родючість – ні для кого не секрет, що на Чернігівщині вирощують в основному сонях та кукурудзу, які виснажують землю. Правил сівозміни не дотримуються».
Віктор вважає, що необхідно самоорганізовуватись і створити осередки, які б мали своїх юристів та інших активістів, які б захищали інтереси простих селян перед будь-ким. Хай це буде «Заступ». Скільки можна бути фактично кріпаком на своїй землі?
НОВІ ЛЮДИ – НОВІ ФОРМИ
«Декілька років тому я розмовляв із власником одного із молокопереробних заводів Чернігівщини, – розповідає заготівельник молока з півночі області Олександр Жовтобрюх. – Він тоді різко зменшив закупівельні ціни на молоко від населення. Навіщо, кажу йому, ти ж загубиш поголів’я? А він хизується, мовляв, хоч 50 копійок поставлю ціну, все одно здавати мені будуть. І ось пройшло п’ять років – за цей час поголів’я корів у наших селах дійсно зменшилось на 60%. І тепер цей власник придумає будь-які форми заохочення для селян, щоб корівок стало більше. Але запізно – молока в тих селах нема. Таких людей я називаю лісниками, що лишень вирубують в угоду кон’юнктурі і не дбають про майбутнє».
Тож сьогодні країні, яка за півроку пережила стільки, що вистачить на ціле покоління, потрібні нові люди і нові форми взаємодії. Справжні. Дієві. Громадські ініціативи, що виростають знизу. Всі бачать, як наразі працюють волонтери, що допомагають у боротьбі на сході України – держава ще не зрозуміла проблеми, а вони вже її вирішують.
Такою новою дієвою формою може стати і всеукраїнське об’єднання «Заступ». Привід так думати було продемонстровано під час закриття установчого форуму. Молода родина біженців з Донбасу отримала від керівника «Заступу» Ірини Синявської документи на придбане для них помешкання на Полтавщині. А главі родини крім цього вона пообіцяла роботу по спеціальності – механізатором у сільгосппідприємстві.
Донецька родина, розчулена несподіваним подарунком, плакала. Учасники форуму у саморобних шапках аплодували. Ірина Синявська підсумувала: «Тут всі у кашкетах – це нагадує мені великий український город, на якому без ЗАСТУПУ ніяк не обійтись».
